Розвиток регіону Євразії: диверсифікація економіки природним шляхом

Євразія – один з найбагатших регіонів світу за запасами природних ресурсів. Тут зосереджено 31% світових розвіданих запасів природного газу, 17% нафти, 23% залізної руди, 14% золота і 7% міді. Володіючи такими значними багатствами, регіон Євразії має можливість отримувати величезну вигоду від експорту природних ресурсів, особливо у час високих цін на сировину.

Росія володіє найбільшими запасами нафти, газу, мінеральної сировини, має найбільшу площу сільськогосподарських угідь в регіоні Євразії та є найбільшим експортером вуглеводнів. Азербайджан, Казахстан, Туркменістан, Україна і Узбекистан також багаті на природні ресурси і є експортерами вуглеводневої сировини, тоді як Вірменія, Білорусь, Грузія, Киргизька Республіка, Молдова і Таджикистан значних природних ресурсів не мають.

З часу розпаду Радянського Союзу близько чверті століття тому країни Євразії досягли помітних успіхів. Період переходу від комунізму до ринкової економіки в 1990-х роках був надзвичайно важким, при цьому більшу частину інституційного капіталу колишніх республік СРСР було практично знищено. Крім того, їхній найбільший актив – природні ресурси – у ті роки ще не приносив значних експортних доходів, оскільки збільшення поставок на світові ринки спершу призвело до різкого зниження цін. Однак скоро ця ситуація зміниться.

На початку нового тисячоліття світові ціни на сировинні товари, передовсім на паливо, продукти харчування, метали і сільськогосподарську сировину стрімко пішли вгору. У 1989 році один барель нафти коштував менш ніж 30 доларів США, а в 1999 році ще менше –  лише 15 доларів США, проте до середини 2008 року ціна на нафту досягла 130 доларів США за барель, потім тимчасово знизилася під час фінансової кризи, після чого знову зросла, перевищивши позначку в 100 доларів США за барель.

У 2000-ті роки стрімке зростання цін на сировинні товари, особливо на нафту, забезпечило істотні надходження доходів до країн Євразії та, як наслідок, значне підвищення рівня життя більшості жителів регіону – насамперед, близько 250 мільйонів громадян шести країн, найбагатших на природні ресурси. Збільшився рівень доходів на душу населення, відновилося надання соціальних послуг, стали виплачуватися пенсії, зріс рівень освіти, підвищилася середня очікувана тривалість життя, значно знизився рівень бідності.

Природні багатства, безперечно, принесли країнам Євразії значне благо, однак нині регіон має вжити заходів, щоб його «благо» не стало «прокляттям» – як це іноді відбувалося в країнах Африки і Латинської Америки. Незважаючи на економічні досягнення останніх років, країни Євразії надалі стикаються з серйозними проблемами у сфері розвитку, а довгострокові перспективи регіону викликають дедалі більшу тривогу. Керівники багатьох країн Євразії стурбовані тим, що надмірна залежність від природних ресурсів зробила економіки їхніх країн уразливими до майбутніх коливань ринку і призвела до ризику виникнення нестабільності. Це стосується, насамперед, найбільших експортерів вуглеводнів у регіоні – Азербайджану, Казахстану, Росії, Туркменістану, України та Узбекистану.

Як наслідок, посадовці, які визначають економічну політику, стали дедалі частіше вказувати на диверсифікацію економіки як на засіб зниження залежності країн Євразії від природних ресурсів та забезпечення довгострокових перспектив розвитку регіону. Однак обговорення можливих стратегій розвитку часто зосереджувалося переважно на диверсифікації експорту та виробництва, а не на питаннях диверсифікації національного капіталу з допомогою інвестицій в освіту, інфраструктуру та економічні інститути.

Щоб уникнути перетворення природних багатств у «прокляття», економікам регіону Євразії слід підвищити свою продуктивність, стабільність, а також економічну активність громадян. Примусова диверсифікація виробництва і торгівлі навряд чи дасть змогу цього досягти. Підвищення рівня освіти, вдосконалення інфраструктури і створення ефективних інститутів, що забезпечують доступ всіх громадян до конкурентних ринків – ось передумови, необхідні для формування продуктивнішої економіки.

Отож, урядам країн регіону потрібно менше турбуватися про структуру свого експорту, а більше замислюватися над портфелями своїх національних активів. Збалансований портфель національних активів є спільною характерною рисою усіх успішних розвинутих країн, що мають багаті природні ресурси.

У цих питаннях країни Євразії можуть багато чого навчитися в таких країн, як Австралія, Канада, Чилі та Норвегія, які накопичили великий досвід управління власними багатими природними ресурсами. Успіхами у своєму економічному розвитку ці країни багато в чому завдячують інвестиціям у широкий спектр активів, у тому числі в «нематеріальний» капітал, як-от: інститути, освіта і приватне підприємництво.

Більша частина країн, багатих на природні ресурси – як розвинутих, так і країн, що розвиваються, – надалі спираються на свої природні багатства як на самостійний сектор своєї економіки, важливий, насамперед, для отримання доходів від експорту і наповнення державної скарбниці. Довгострокова стратегія диверсифікації повинна передбачати використання цих доходів для інвестицій у вдосконалення системи освіти та інфраструктури, а також у поліпшення регулювання приватного підприємництва. Такий підхід за його належної реалізації може сприяти поліпшенню економічних показників завдяки стабілізації економіки, збільшення зайнятості та підвищення продуктивності праці.

Інтеграція у світові ринки – ще один ключовий фактор успіху розвинутих країн. Такі регіони, як Східна Азія і Центральна Європа тісно інтегрувалися у світові ринки, ефективно використовуючи свої порівняльні переваги: експорт трудомісткої продукції в першому випадку і експорт капіталомісткої продукції – у другому. Регіон Євразії вже певною мірою інтегрувався у світові ринки, експортуючи свої природні ресурси, однак цей регіон може досягти набагато більших успіхів, розширивши торгівлю зі Східною Азією і збільшивши товарообіг із Західною Європою.

Країни Євразії мають можливість переконатися в тому, що диверсифікація є результатом, а не причиною розвитку в регіоні. Якщо цим країнам вдасться якнайшвидше диверсифікувати портфелі своїх національних активів, вони зможуть знайти кращий баланс між природними ресурсами, набутим капіталом і економічними інститутами та домогтися, аби природні багатства, які є їхньою конкурентною перевагою, залишалися важливим активом для майбутніх поколінь.