Мартін Райзер, Директор Світового банку у справах України, Білорусі та Молдови
Кілька тижнів тому Світовий банк опублікував свої рекомендації для нового уряду України. Рекомендації спрямовані на те, щоб повернути економіку України на шлях сталого економічного зростання в умовах забезпечення належного захисту бідних під час неминучих коригувань. Ми наголошуємо на необхідності поєднання скорочення витрат із заходами щодо захисту бідних та підтримки створення робочих місць в реальному секторі, включаючи зменшення регуляторного тягаря на малі підприємства. І ми визначили податкові лазівки та схеми ухилення від сплати податків, які, у разі їх припинення, допоможуть досягти фіскальної консолідації у збалансований спосіб. Однак публічне обговорення наших рекомендацій звелося до закликів до підвищення тарифів на комунальні послуги та підвищення пенсійного віку.
Цей сприйняття відображає знайому тему в колишньому Радянському Союзі. Реформи завдають болю пересічним громадянам, а бюрократи та олігархи лише багатшають. Це є основа деструктивного популізму, який домінував в українській політиці з 2004 р. Виборці і громадяни не очікували, що влада реформуватиме сама себе, вони майже не сподівались, що корупцію буде знищено, пільги скасовано і що приватизація здійснюватиметься на користь країни, а не обраних осіб зі зв’язками. На жаль, історія довела, що в багатьох випадках вони мали рацію. Тому вони, принаймні, хочуть, щоб держава повернула їм хоча б щось: трансферти, пенсії і дешеві комунальні послуги.
Для того, щоб реформи мали успіх, їх необхідність треба доводити більш аргументовано. На мою думку, така аргументація ґрунтується на трьох принципах.
Перше, керівники країни мають пояснити громадянам, чому докризова економічна модель була нежиттєздатною і якими є ризики подальшого затягування з реформами. Вони повинні пояснити, що реформи потрібні, щоб уникнути обтяження майбутніх поколінь боргами, які вони не зможуть повернути. До кризи державний борг України був дуже низький – 12% ВВП. До кінця 2010 р. він сягне майже 40%. Якщо не буде представлено план припинення його зростання, фінансування поточного дефіциту буде неможливим. Наслідком бездіяльності буде подальша девальвація, підвищення рівня інфляції і подальший тиск на банківський сектор. Витрати непослідовного коригування для пересічних громадян шляхом зменшення реальних зарплат і зростання безробіття будуть набагато вищими, ніж зростання сум щомісячних рахунків за комунальні послуги.
Друге, для більшості населення реформи мають бути представлені як баланс жертовності. Не можна вимагати від громадян платити більше за комунальні послуги і погоджуватись зі зменшенням пенсійного забезпечення, якщо парламентарі, судді, вищий офіцерський склад і високопосадовці донині користуються категоріальними пільгами, правом раннього виходу на пенсію за відповідним схемами, безплатним житлом та багатьма іншими пільгами. Скорочення видатків, яке є необхідним, дуже важко пояснити, коли зберігаються податкові лазівки через звільнення від сплати ПДВ, які привели до надзвичайного підвищення прибутків виробників, але не утримали зростання цін для кінцевих споживачів, договори про уникнення подвійного оподаткування (такі як договір з Кіпром), які сприяють ухиленню від сплати податку на прибуток підприємств або спрощена система оподаткування для індивідуальних підприємців, яка створює нерівність серед платників податків і руйнує податкову базу. Загалом, для того, щоб реформи позбулись свого поганого іміджу, в першу чергу потрібний план щодо вдосконалення управління та зменшення корупції.
Третє, найбільш вразливі верстви населення повинні одержати запевнення, що вони будуть захищені. Україна має інфраструктуру і ресурси, необхідні для надання адресної соціальної допомоги бідним. Однак існуючі адресні програми залишаються недофінансованими, тоді як неадресна допомога поглинає більшу частину витрат на соціальні трансферти. Перерозподіл коштів на користь адресних програм уможливить захист бідних не за фіскальний рахунок.
Стала поширеною думка, що криза також є сприятливою можливістю. Для України криза відкриває можливість подолати помилкове уявлення про негативний вплив реформ на пересічних громадян. Якщо реформи розуміти правильно, підстав вважати їх “непопулярними” не буде.
